Поважні причини пропущення строку для прийняття спадщини

У повсякденному житті більшість законослухняних людей не мають проблем з юридичним оформленням своїх прав та захисті інтересів, а тим більше після смерті близького родича далеко не кожен згадає про необхідність звернутися до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, хоча і закон виділяє для цього аж цілих шість місяців з моменту смерті спадкодавця.

З цього виникає логічне питання: «Чи є юридична необізнаність правовою підставою для поновлення строку для прийняття спадщини?».

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року передбачено, що особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо:

  • у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви;
  • ці обставини суд визнав поважними.

Між тим у пункті 2 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 міститься роз'яснення, відповідно до якого судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини:

  • юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини;
  • необізнаність особи про наявність спадкового майна;
  • похилий вік;
  • непрацездатність;
  • незнання про існування заповіту;
  • встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину;
  • відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини;
  • несприятливі погодні умови.

При цьому зазначаємо, що судова практика виходить з того, що оскільки саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об’єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку, то у заяві, в обов’язковому порядку, необхідно порушувати питання про поважність причин пропуску зазначеного строку (тривала хвороба, перебування спадкоємця тривалий час за межами України, відбування покарання в місцях позбавлення волі, перебування на строковій військовій службі в Збройних Силах України тощо).

Поділіться у соціальних мережах:

© 2018 Джерело отриманої інформації: erau.unba.org.ua.
Відповідно до ч. 2 ст. 10-1 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Будь-яка особа може вільно копіювати, публікувати, поширювати, використовувати, у тому числі в комерційних цілях, у поєднанні з іншою інформацією або шляхом включення до складу власного продукту, публічну інформацію у формі відкритих даних з обов'язковим посиланням на джерело отримання такої інформації.